Проєкт

Побач не дивлячись!

Хто робить: музей «Третя після опівночі»
Місто: Київ
Тематика: проблема незрячих в суспільстві
Слідкувати за проєктом можна тут.

В Україні люди з наявність певних вад стикаються з безліччю проблем. На жаль, інфраструктура, працевлаштування, соціальний захист та допомога з боку влади знаходяться на низькому рівні. Велика кількість незрячих людей, і лише мала частина має всі умови для безпроблемного щоденного проживання.

«Третя після опівночі» — перший музей в Україні, в якому всі екскурсії проходять в повній темноті, а гідами є незрячі люди. Ми поспілкувались зі співзасновницею та керівницею музею в темряві Аліною Марненко про проблеми, з якими стикаються незрячі українці, та про створення та розвиток музею. 

Те, чого не бачать люди: суспільні проблеми

Чи знаєте Ви кількість незрячих людей в Україні?

По різним джерелам, в Україні від 70 тис. до 300 тис. незрячих. Проте жодної перевіреної статистики у нас в країні не існує, тож всі цифри дуже орієнтовні.

Як, на вашу думку, облаштована інфраструктура нашої країни для незрячих людей? 

Є кілька головних проблем:
  • Навігація в громадському транспорті. В більшості автобусів та тролейбусів не озвучуються зупинки всередині та зовні, тому без допомоги неможливо дізнатись номер транспорту. Також вони завжди зупиняються в різних місцях, це ускладнює орієнтування.
  • Мала кількість «озвучених» світлофорів, а також відсутність єдиного правила озвучення для тих, які встановлені.
  • Паркування автомобілів на тротуарі.
  • Хаотичне встановлення обмежувачів (напівсфер) на тротуарі, що дуже часто стає причиною травмування.


Наскільки можливим є працевлаштування незрячих людей?

Серед українців (і не тільки) існує такий стереотип: інвалідність = непрацездатність. Це відбувається насамперед через брак обізнаності! Зруйнувати цей стереотип якраз і є однією з цілей нашого музею. Найпоширеніші професії для незрячих – масажисти (вважається, що через розвинену тактильність незрячі краще роблять масаж, а в Південній Кореї навіть законодавчо дозволено працювати масажистом лише незрячим), програмісти, юристи і журналісти.

Чи знаєте ви країни, з яких можна брати приклад при вирішенні цих проблем?

Думаю, варто навести приклад саме компаній, які НЕ дискримінують при прийомі на роботу за ознакою інвалідності, а, навпаки, роблять акцент на професійних переваг людей з інвалідністю. Наприклад, компанії, де більшість тестувальників – це працівники з розладами аутичного спектру, пекарні і майстерні з працівниками з синдромом Дауна, кол-центри та інші.

Музей необмежених можливостей

Як виникла ідея створити такий музей?

Наші друзі розказали нам, як вони колись відвідали схожий музей в Німеччині. І вони не дуже пам’ятали деталі того, що відбувалось на екскурсії, а розповідали про те, як переоцінили багато чого в житті. Нас вразило, наскільки багато чого може змінити одна єдина екскурсія! Через деякий час вирішили запустити такий проєкт і в Україні. Причому лише на базі цих вражень. Одним з наших принципів було не їздити в інші музеї світу, щоб не обмежувати себе в реалізації існуючим рішенням.

Який посил несе музей?

Наша мета:
  • Мистецтво, що не має меж.
  • Знищення бар’єрів в спілкуванні між зрячими та незрячими людьми.
  • Працевлаштування, соціалізація та культурна просвіта незрячих.
  • Підвищення рівня емпатії та толерантності в суспільстві.
Ми створюємо інклюзивний культурний простір для кожного!

Як саме робили планування приміщення та за яким принципом обирали кімнати?

Ми створили простір, який максимально реалістично відтворює повсякденні для нас місця: галерею, будинок, вулицю, природу та інші. Це локації, які ми відвідуємо якщо не кожного дня, то досить часто. Але більшість інформації в своєму житті та все навколо ми сприймаємо переважно візуально.

Перейти дорогу зі світлофором, знайти щось на дотик, орієнтуватися на слух, налити води у склянку чи придбати продукти — ми робимо це кожного дня. Як і незрячі. І на нашій екскурсії кожен може спробувати повторити звичні дії без допомоги зору — в абсолютній темряві.


Чи допомагали вам облаштовувати місця саме незрячі люди?

Так, звичайно. Коли ми вирішили відкрити такий музей в Україні, ми в першу чергу звернулись до незрячих, щоб зрозуміти, наскільки ця ідея потрібна. І саме від них ми отримали великий перелік ідей того, які саме завдання зробити на екскурсії і що саме важливо донести до відвідувачів.

З якими проблемами стикалися при створенні музею?

Найскладнішим моментом було правильно зробити позиціонування нашої ідеї — адже нічого схожого в Україні не існувало. Ми не були впевнені, як саме сприймуть нашу ідею, але вже зараз маємо 17 тисяч відвідувачів тепер ми знаємо — наш проєкт потрібен, він дійсно змінює життя людей!

Проходили саме ви всі кімнати цього музею? Якщо так, які були відчуття?

Проходили дуже багато разів з відвідувачами і друзями. Проте ми знаємо ці кімнати настільки добре, що буквально «можемо пройти їх із заплющеними очима». Іноді дуже хочеться забути, як вони виглядають, щоб відчути те саме, що і наші відвідувачі.


Які враження перших відвідувачів музею?

ТОП-5 відгуків після екскурсії:



«В темряві я була абсолютно безпорадною і не знала, що робити. А гід здавався мені якимось суперменом — настільки легко він з усім справлявся» — Олена, 27 років.



«Я завжди боявся підійти до незрячого на вулиці та запропонувати допомогу, а тепер розумію, наскільки це легко та важливо!» — Ігор, 24 роки.



«Не думав, що припаркована на тротуарі машина так заважає, доки не зіштовхнувся з цим сам у темряві» — Олег, 37 років.



«Виявляється, нас оточує така кількість звуків та запахів, а я їх майже не помічала. Після екскурсії настільки загострюються всі відчуття!» — Іра, 17 років.



«Я так часто люблю понити, що мені важко живеться. А ваші гіди — такі життєрадісні та активні! На що мені взагалі скаржитись? Тепер я значно більше ціную те, що маю» — Катя, 25 років.



Чи плануєте розширюватись по містам України? 

Ми відкритись 22 березня 2017 року і наразі ми працюємо над відкриттям у Львові! Ми запускаємо краудфандингову кампанію і закликаємо вас підтримати нас: зробити внесок і поширити інформацію серед друзів!

Підтримати проєкт можна тут.

Фото з архіву музею